О́РЛИК, а, ч. Зменш. до оре́л 1, 3. Він одбив у степового орлика покалічену пташку, вирвав її від смерті (Кучер, Трудна любов, 1960, 592); — Що ж, мій орлику! що з сього нашого женихання буде? (Кв.-Осн., II, 1956, 447).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 747.