ОРЕО́Л, у, ч.

1. Променисте коло, сяйво навкруг голови бога, святого на іконах, культових картинах, скульптурах і т. ін.; німб. * Образно. Сиве, як протертий мак, волосся Мартинчука стало.. зовсім білим. Проте по-давньому було кучеряве й буйне. Цей білий ореол надавав ще більшої принади його вродливому обличчю (Вільде, Сестри.., 1958, 263).

2. перен. Атмосфера слави, успіху, пошани і т. ін. навколо кого-небудь. Ореол слави легендарного народного месника Котовського і його популярність в Одесі були Япончикові добре відомі (Смолич, Світанок.., 1953, 183); — Всі симпатії будуть на твоєму боці.. Ореол над ним [Каргатом] дуже швидко померхне (Шовк., Інженери, 1956, 261); Валерик.. поставав перед ним в новому освітленні, майже в героїчному ореолі (Гончар, Таврія, 1952, 77); // Слава. Є в році день один — його святкуєм ми, Зібравшися в братерські кола, Щоб промінь ще додать у лютий час пітьми Поетові до ореола (Сам., І, 1958, 105).

3. Світлове коло, яке оточує що-небудь на темному фоні. В човні сидів літній чоловік; світло від сірника, що присвічував він ним годинника на руці, ореолом обкутувало його бюст (Досв., Вибр., 1959, 412); Почав накрапати нудний осінній дощ. Довкола міських ліхтарів потворились світляні ореоли (Гжицький, Вел. надії, 1963, 147).

4. спец. Яскраве біле сяйво навколо сонця, місяця, яскравих зірок. Ореол місяця.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 744.