О́РДЕН¹, а, ч. Почесна відзнака, нагорода за військові, трудові або інші заслуги. Світлиця Олесина наче засяла од синіх з сріблом мундирів, од еполетів.., аксельбантів та орденів (Н.-Лев., III, 1956, 136); Лейтенант ніколи не розповідав про свої бойові подвиги, хоч усі бачили на його грудях два бойові ордени (Тют., Вир, 1964, 491); Орден Леніна — то найвища З найдорожчих в житті нагород (Мас., Поезії, 1950, 114); В наш час кавалерами орденів стали прості люди праці, скромні радянські патріоти (Рад. Укр., 23.ІІ 1962, 3).

О́РДЕН², у, ч.

1. Чернеча або лицарсько-чернеча католицька громада з певним статутом. [Лизогуб:] Цей медальйон — тобі подарунок з Варшави від ордена єзуїтів. Святі отці тебе не забувають (Корн., І, 1955, 259); Зграї католицьких орденів осідали в містах, будували руками кріпаків костьоли і монастирі, намагались ополячити український народ (Ком. Укр., 9, 1969, 23); Лівонський орден.

2. заст. Назва деяких таємних товариств, об’єднань. Масонський орден.

О́РДЕН³, а, ч., арх., рідко. Те саме, що о́рдер². Візерунки дорійського ордена замінили собою буйну зелену гущавину листя (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 742.