ОРДА́, и́, ж.

1. іст. Об’єднання кількох кочових племен під владою одного хана у тюркських і монгольських народів. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну (Фр., VI, 1951, 57); — Різні йшли на нас племена й орди: були торки, чорні клобуки.., ішли булгари.., обри (Скл., Святослав, 1959, 46); * У порівн. З боку степу каховські околиці уже, як в облозі. Ніби найшла звідкись орда кочівників (Гончар, Таврія, 1952, 33); // Середньовічна феодальна держава у тюркських і монгольських народів, а також територія цієї держави. Нагайкою татари.., мов овець з кошари, Народ в орду гнали (Г.-Арт., Байки.., 1958, 162); Золота орда; Кримська орда; // Татарсько-турецьке військо. Зажурилась Україна, Що нігде прожити: Гей, витоптала орда кіньми Маленькії діти (Укр.. лір. пісні, 1958, 457); За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? (Шевч., І, 1963, 223); — Поки орда шукала обхід.., наші воїни закріплювалися на нових позиціях (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 25).

2. перен. Безладний, неорганізований натовп. За балом бал у генерала, За генеральшею чимала Орда панів і паничів (Шевч., II, 1963, 243); Лакеї.. цілою ордою розносили пахучу смачну страву (Мирний, III, 1954, 288); Громом озвалась з радощів семінарська орда (Вас., Вибр., 1950, 127).

3. В історичній науці — назва первісної форми організації людей. Спочатку.. групи (з кількох десятків або сотень чоловік) були нетривкими і непостійними: вони легко розпадались і знов об’єднувались. Такі найраніші об’єднання первісних людей називаються первісною ордою (Іст. стар. світу, 1957, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 742.