ОРБІ́ТА, и, ж.

1. астр. Шлях руху небесного тіла, штучного супутника землі, орбітальної станції і т. ін. у космічному просторі навколо іншого тіла. Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі (Коцюб., II, 1955, 222); Шлях, що його описує Земля навколо Сонця, називається її орбітою (Астр., 1956, 33); Опір земної атмосфери викликає гальмування супутника. Орбіта його при цьому змінює свої розміри і форму (Рад. Укр., 14.XI 1957, 3).

2. перен. Межі, сфера поширення, впливу, діяльності і т. ін. кого-, чого-небудь. Чим далі, тим все ясніше стає, що події розгортаються незалежно від його [Врангеля] бажань і прагнень, що влада його як вождя замість того, щоб ширитись, навпаки, звужується, все менше залишається людей в її орбіті (Гончар, II, 1959, 380); Коли потрапив [Шафорост] в орбіту знатних, йому сяйнуло славою, почестями, а за славою прибуло і влади (Баш, На.. дорозі, 1967, 67); Боротьба загострювалася, в її орбіту втягувалися все нові й нові люди (Гур., Життя.., 1954, 339).

3. анат. Заглибина, в якій міститься очне яблуко; очна ямка. Широкі брови в нього.. чорніли, мов крила ворона, ховаючи глибоко в орбітах карі, вдумливі очі (Шиян, Баланда, 1957, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 738.