ОРА́ТОР, а, ч. Той, хто володіє мистецтвом виголошування промов. Кращого оратора, ніж Кузь, в області немає. Навіть Лозовий, — теж блискучий оратор, — відзначав його пропагандистські здібності (Руд., Остання шабля, 1959, 187); Чудовий оратор, Луначарський завжди захоплював аудиторію своїм темпераментом і дотепністю, пристрасно відстоював мистецтво соціалістичного реалізму (Мист., 1, 1966, 6); // Той, хто виголошує промову; промовець. Оратори змінялись на трибуні під музику й грім оплесків (Довж., І, 1958, 499); Надзвичайні події, що трапились далі, могли б і не трапитись, коли б не виступив зненацька новий оратор (Донч., VI, 1957, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 738.