О́РАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ора́ти. За пастівником легкими хвилями підіймалися все вище й вище орані поля (Фр., IV, 1950, 333); // у знач. ім. о́ране, ного, с. Зоране поле; рілля. Треба буде І на чужі люди Подивитись, як живуть: Чи орють, Чи не на ораному сіють І просто жнуть (Шевч., І, 1951, 277); // о́рано, безос. присудк. сл. Як же без землі бути? Добре тим панам: у них її не орано, не міряно (Мирний, III, 1954, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 737.