ОПІ́КА, и, ж.

1. Піклування про кого-, що-небудь, догляд за кимось. Пані Олімпія взяла під свою опіку о. Нестара, сама подала йому склянку чаю з вином, сама розкроїла булку, помазала її маслом (Фр., VII, 1951, 105); Додому квапляться хіба тільки ті жінки, що кинули малих дітей без опіки (Вільде, Сестри.., 1958, 320).

Ма́ти в свої́й опі́ці кого, заст. — піклуватися, дбати про кого-небудь, захищати когось. — Хай тобі пошле радість Аллах та має в своїй опіці, — писала Мір’єм (Коцюб., II, 1955, 146).

2. Постійний нагляд, контроль за чиїми-небудь діями, вчинками. Їй забажалось допекти старшим сестрам за важку опіку над нею, що вже їй остогидла (Н.-Лев., І, 1956, 195); Перед нами університет, в якому колись через жандармську опіку вішателя-царя так і не довелося Шевченкові малюванню навчати молоде покоління (Тич., III, 1957, 76); Дріб’язкова опіка.

3. юр. Організований і контрольований державою нагляд за недієздатними громадянами (малолітніми, душевнохворими і т. ін.), піклування про їхні особисті і майнові права та інтереси. Особи, взяті під опіку як марнотратці, можуть укладати правочини тільки за згодою своїх законних представників (батьків або опікунів) (Цив. кодекс УРСР, 1950, 6); // Контрольований державою нагляд за майном недієздатних громадян. На третьому році одруження [батька] генерал Живанов помер, маєток був відданий в опіку, батько мій виїхав з Живанівки (Минуле укр. театру, 1953, 13); // Особи або установи, на які покладено такий нагляд; опікуни. Служити в опіці; // Нагляд за слаборозвиненою державою (охорона її прав, піклування про економіку і т. ін.), перетворюваний капіталістичними країнами на засіб її закабалення й пограбування.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 712.