ОПУ́КА, и, ж., заст.

1. М’яч. Учора я дививсь, як хлопці Гуляли на толоці: Здається, крам там продавав один, Другі в опуки тощо грали (Греб., І, 1957, 80); На кону стали з’являтися.. жонглери і жонглерки з барвистими опуками (Л. Укр., III, 1952, 447); * У порівн. Він низенький, лисенький — у його мало зубів, але він міцний, пругкий, як із чорної гуми опука (Вишня, І, 1956, 183).

2. у знач. присл. опу́кою. Дуже швидко, відразу. Опукою згори — аж вітром зашуміло — Орел ушкварив на Ягня (Греб., І, 1957, 66); Грицько.. стрибнув на піл і опукою упав на подушку (Мирний, IV, 1955, 88); Старий Калоша, як стояв, опукою повалився до підніжжя старенького образу (Вас., І, 1959, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 733.