ОПОРО́ТИ, опорю́, опо́реш, док., перех., діал.

1. Розпороти. Ішов коло тину, зачепився об тин і опоров свитину (Сл. Гр.).

2. Сильно вдарити; оперіщити. Чоловік як опоре його кийком (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 723.