ОПОВІ́ДА́ЧКА, и, ж. Жін. до опові́да́ч. Дітвора, як горобці, враз шугнула до класу. Оповідачка з сусідньої школи перескочила через перелаз (Дн. Чайка, Тв., 1960, 100); Медже не розуміла і половини, але рівний голос оповідачки, дзижчання прядки і тонкі виспіви хуртовини — все сповивало її забуттям (Тулуб, Людолови, II, 1957, 406); Василина Юхимівна була найкраща оповідачка з усіх, яких я чув (Ю. Янов., II, 1954, 119); Відома північна оповідачка Марфа Крюкова.. широко використала традиційну поетику фольклору, уміло поєднавши її з сучасним змістом (Нар. тв. та етн., 2, 1962, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 718.