О́ПАС, у, ч., діал. Побоювання, острах. Як служила я в Басенкових, то Басенчиха вірила на мене, як на себе, — ключі без усякого опасу давала, бо я зроду не злодійкувата (Крим., Вибр., 1965, 364); В той зарічний край не можна йти без опасу (Забіла, Малим.., 1958, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 703.