О́ПАЛ, у, ч., рідко.

1. Те саме, що опа́лення. 1. Там йому дають кімнату.. з опалом, з світлом (Сл. Гр.).

2. Те саме, що па́ливо. — От бачу дві сохи, — сказала Маруся, — а де ж лати та крокви, та стовпи, та ворота? — Та попалила взимку потроху, бо опалу не було (Н.-Лев., III, 1956, 337).

3. Те саме, що за́пал 1.

З о́палом — те саме, що З за́палом (див. за́пал). Гапка заходилась з вечерею, бряжчала мисками, стукала і щось комусь з великим опалом доводила (Вовчок, VI, 1956, 238).

ОПА́Л, у, ч. Прозорий скловидний камінь різного забарвлення, деякі різновиди якого вважаються коштовними. На Волині.. зосереджені топази, гірський кришталь.., опали (Наука.., 8, 1961, 34); На шиї золота брошка з опалом (Фр., IV, 1950, 364); * У порівн. Як ранок угорі засвітиться перлово І сонце, мов опал, дрімотно замигтить, — З криниці вмиюся, щоб серце відсвіжить, І вирушу в поля (Рильський, Зим. записи, 1964, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 700.