Про УКРЛІТ.ORG

онуча

ОНУ́ЧА, і, ж.

1. Шматок тканини, яким обмотують ноги перед взуванням (перев. в чоботи). За онучу збили бучу (Укр.. присл.., 1955, 222); Будем, брате, З багряниць онучі драти (Шевч., II, 1963, 396); Він поспішав натягти чоботи, але недбало загортав онучею ногу й чоботи не налазили (Сміл., Зустрічі, 1936, 92).

2. розм. Шматок старої, брудної тканини; ганчірка. Закіптюжені хлопці з польового дозору саме вивалюють з передньої тачанки скрученого віжками офіцера. Товстий, бритоголовий, очі завязані, рот заткнутий якоюсь онучею… (Гончар, II, 1959, 338).

ОНУЧА́ див. внуча́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 699.

вгору