ОЛІ́МП, у, ч.

1. (з великої літери). Гора, на якій, за віруваннями стародавніх греків, жили боги. Щось величне й гарне встає перед очима: давній Олімп з богами, .. закутаний в сизу імлу (Н.-Лев., III, 1956, 313); Вже по дорозі до Салонік з правого боку весь час стояв перед нами Олімп (Коцюб., III, 1956, 349); // Зібрання, сонм богів. * Образно. [Любов:] Закон причинності, спадок, виродження, — от наші нові боги… [Острожин:] Веселий Олімп, нема що казать! (Л. Укр., II, 1951, 13); // перен. Вершина чого-небудь. Великий Жовтень визволив жінку з мороку безправ’я, піднявши.. її до Олімпу державної влади (Рад. Укр., 12. III 1967, 4).

2. жарт., ірон. Верхівка визначних діячів літератури, мистецтва і т. ін. Літературний олімп.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 690.