ОЛОВ’Я́НИЙ, а, е.

1. Прикм. до о́лово 1. Олов’яна промисловість; Олов’яний завод; // Зробл. з олова. Коло порога в куточку стояла товста палиця з важким олов’яним держалном (Н.-Лев., III, 1956, 397); Знадвору через вузькі, але високі вікна, в олов’яні рами яких вставлено було скляні круглі шибки, сюди вливалось багато світла (Скл., Святослав, 1959, 33); // Який має в своєму складі олово. У радянський період виявлено ряд багатих родовищ олов’яного каменю і створено металургію олова (Ек. геогр. СРСР, 1957, 43); У південній частині Індокитаю є великі родовища олов’яної руди (Фіз. геогр., 6, 1957, 74).

2. заст. Свинцевий. Вже ціла купа сього олов’яного бобу лежала тут, і один старий козак згортав цей біб у мішечки (Мак., Вибр., 1956, 484).

3. перен. Який кольором нагадує олово; сріблясто-білий з тьмяним полиском. Пусто і мертво по полю, по гаю, Лиш олов’янії хмари вкривають Весь небозвід (Фр., X, 1954, 15); Студений вітер б’є в холодні вікна, І олов’яний важко дише став (Рильський, І, 1956, 73).

4. перен. Який нічого не виражає; тьмяний, невиразний (про очі, погляд). Микола відвернувся, підійшов до вікна. Олов’яним поглядом окинув вулицю (Кочура, Зол. грамота, 1960, 320); Олов’яні очі обмацали руді Тимкові чоботи (Тют., Вир, 1964, 343).

5. перен. Важкий, гнітючий. Гнітюча, олов’яна тиша залягла над окупованим селом (Коз., Гарячі руки, 1960, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 691.