ОКІ́Л1, око́лу, ч.
1. розм. Навколишня місцевість; околиця. Не сумуй, що листя Сиплеться додолу: Знов зазеленіє По всьому околу (Граб., І, 1959, 219); З розмов, з чуток, з усіх ознак Дізнався посланий козак, Що вирядив на цей окіл Свої роз’їзди Радзівілл (Бажан, Роки, 1957, 236); Не топтати уже ніколи Надорельського рясту їм… І зостався в усім околі Із ровесників сам Охрім! (Вирган, В розп. літа, 1959, 61).
2. рідко. Оточення, товариство. Їй здавалось, що для неї вже починається якесь інше життя і що вона чужа сьому околові (Л. Укр., III, 1952, 506).
3. діал. Постава, зовнішній вигляд. Матня одрізнявся од усього товариства й норовом, і околом. Який завтовшки, такий завбільшки (Мирний, І, 1949, 260).
4. зах., іст. Округ. Прихожі мужчини — були то селяни в строю, який носять бойки стрийського і станіславського околу (Фр., VIII, 1952, 321).
5. діал. Кільцеподібна огорожа з кілків. Де вітряків окіл крилатий Бендери мов обгородив.., Там видно цегли ворох цілий (Греб., І, 1957, 121).
ОКІ́Л2, рідко.
1. присл. Навкруги, навколо, довкола. Смольний — штаб повстання й революції — давав себе відчувати за багато кварталів окіл (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 310).
2. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на розміщення кого-, чого-небудь навколо когось, чогось. Він знав, що окіл нього тільки муровані стіни, тільки кам’яна підлога (Ткач, Жди.., 1959, 34); Цвірінчали горобці, дружно, стайно метушилися окіл подвір’я в старих грушах (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 663.