ОКРИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех., рідко. Те саме, що обзива́ти. — Чорнити мене перед старим приятелем! Окричувати тираном (Фр., VII, 1951, 208); // Оголошувати, прозивати ким-небудь. — Ви окричали нас соціалістами, а самі не знаєте, що таке соціалізм (Кол., Терен.., 1959, 279); Папа [Іоанн XXIII] заграє з кардиналами, .. заграє з єпископами і віруючими,.. — і вже його окричали лібералом (Мельн., Обличчя.., 1960, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 680.