ОКРИВДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і ОКРИ́ВДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ОКРИ́ВДИТИ, джу, диш, док., перех., розм. Те саме, що кри́вдити. Я їй дав усі гроші, а вона мені не дала усього хліба, за що ж вона мене окривджає? (Сл. Гр.); Вороги окривджують голоту, Та й свої торгують нею радо… (Стар., Поет. тв., 1958, 102); — Окривдить людину хтось раз, окривдить вдруге, от і захитається в неї віра … (Стельмах, Правда.., 1961, 365).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 679.