ОКРЕ́МІШНІЙ, діал. ОКРО́МІШНІЙ, я, є.

1. Власт. тільки певній особі, предмету, явищу; своєрідний, особливий. Вона була смуглява, але в неї була краса якась окремішня, нагадуюча красуню в книзі Соломона "Пісня піснів [пісень]" (Н.-Лев., IV, 1956, 37).

2. Те саме, що окре́мий 1. Можна говорити про окремішню школу новели Франка, про т. з. народницьку новелу, імпресіоністичну новелу і т. д. (Літ. Укр., 1.ІХ 1967, 3); Після окремішнього парубоцького танцю цимбали і скрипка навіть без малого перепочинку задзвеніли плавнішим і повільнішим ладом верховинської "Голубки". Тут вже танцюють хлопці з дівчатами (Мас., Під небом.., 1961, 43); Одна Калина бачила й розуміла, що почав жити її чоловік якимсь своїм, окремішнім навіть від неї життям (Коз., Вісімсот.., 1953, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 678.