ОКРА́СА, и, ж.

1. Те, що прикрашає кого-, що-небудь, надає приємного вигляду комусь, чомусь; прикраса, оздоба. Ольга ввійшла в залу, де вже окрасою зали був куплений для неї гарний фортеп’ян [фортепіано] (Н.-Лев., І, 1956, 429); Окрасою мазанки були тільки кручені паничі, які повивали передню стінку (Смолич, V, 1959, 16); Вона при кожній нагоді.. повчала інших своїх дочок, що гординя — це гріх, а скромність — найкраща окраса для молодої дівчини (Вільде, Сестри.., 1958, 514); Народна пісня — то ж вона Усій землі окраса, Вона, як сонце, вирина У творчості Тараса (Рильський, І, 1956, 361).

2. чого, перен. Предмет гордості якого-небудь середовища, колективу і т. ін. Початок розробки її [чеської теми] поклав Тарас Шевченко своєю поемою "Єретик" (1845), яка є окрасою нашої літератури, однією з найкоштовніших її перлин (Вітч., 5, 1956, 124); Талант Амвросія Максиміліановича Бучми міг би стати окрасою будь-якого світового театру в усі часи й епохи (Мист., 1, 1967, 1).

3. перев. мн., рідко. Змалювання кого-, чого-небудь (у розповіді і т. ін.) у більш привабливому вигляді, ніж є в дійсності. Згадав я ту правду-легенду Суворо, без зайвих окрас… (Нагн., Вибр., 1957, 375).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 677.