ОКОСТЕНІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до окостені́ти. Захар перший рубонув окостенілу деревину, липа загула, тріснула (Горд., Чужу ниву.., 1947, 228); Після важкої, нелюдської роботи в лісі Микола повертається додому знесилений, задубілий від холоду.. Окостенілі неслухняні ноги ледве тримають його, рухи скуті, погано координовані (З глибин душі, 1959, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 676.