ОКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОКУВА́ТИ, рідко ОКУ́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех. Те саме, що обко́вувати 1, 2, 5. Оковували мене [люди] такими важкими ланцюгами, що я в три погибелі згиналася.. — скрикнула вона (Мирний, IV, 1955, 333); Дядько Яків закінчив оковувати другий чобіт і почав витягати колодку (Збан., Таємниця.., 1971, 194); * Образно. [Квітка(підбігає з букетом):] Царице моя. Провідна зоре! Ви окували мою душу, сп’янили!.. (Стар., Вибр., 1959, 407).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 673.