ОКО́ВКА, и, ж. Металева оббивка (часто у вигляді оздоблення) на дверях, меблях і т. ін.; окова. Скляні маленькі шибки з олов’яними оковками затягла срібна паморозь (Скл., Святослав, 1959, 225); Він стояв поруч і розглядав мій чемодан. Насічка ініціалів, оковка на ріжках, пристрій для замка (Хор., Ковила, 1960, 18); З давніх-давен збереглися в нас величезні могили-кургани, як, наприклад, Чорна Могила в Чернігові, де були знайдені неоціненної мистецької вартості срібні оковки жертовних келихів (Літ. Укр., 9.ІІ 1965, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 672.