ОКОВИ́ТА, тої, рідко ти, ж., заст. Міцна горілка високого гатунку. Лляного полотна тридцять локтів узяла [козачка]; До шинкарки тягла, Три кварти не простої горілки — оковити узяла (Укр.. думи.., 1955, 21); Отож стали [коло корчми], Молодая встала, Взяла кварту оковити Та й почастувала Сердешного невольника І його сторожу (Шевч., II, 1963, 211); Олексій Іванович наливає по чарці собі, панотцеві й кумові доброї оковитої (Мирний, IV, 1955, 226); // жарт. Те саме, що горі́лка. Я випив не солодкого вина, а повнісіньку чарку тієї оковитої, що зветься "старкою" і має аж 43 градуси! (Грим., Подробиці.., 1956, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 672.