ОКЕА́Н, у, ч.

1. тільки одн. Водний простір, що вкриває більшу частину земної кулі й поділяє суходіл на материки та острови. Світовий океан займає величезні простори земної поверхні (Наука.., 1, 1960, 24); — Ну, куди тобі звідси: глянь, яка благодать!.. — Тиха, безбуряна заводь, — іронічно кидає Мамайчук.. — Для кого заводь, а для кого берег Світового океану (Гончар, Тронка, 1963, 335); // одн. і мн. Одна з чотирьох основних складових частин водного простору земної кулі, що розділяє материки. Істома вирішив їхати до Данії хоч і далеким, але порівняно безпечним шляхом — Льодовитим океаном (Видатні вітч. географи.., 1954, 5); — Ішли ми з Веллінгтона на Новій Зеландії — до Ріо, цебто — з Великого до Атлантичного океану (Ю. Янов., II, 1958, 85); Стоячи на березі Тихого океану і дивлячись на захід, я згадував Україну (Довж., І, 1958, 26); * У порівн. [Лицар:] Ох, як би я охоче йшов на страту! Юрба шуміла б, наче океан (Л. Укр., II, 1951, 186).

Пові́тряний (п’я́тий, голуби́й і т. ін.) океа́н — повітряний простір навколо землі; атмосфера. Гордо і тільки десь-колись помахуючи розпластаними крилами, плавав яструб високо понад полонинами в лазуровім океані (Фр., VI, 1951, 21).

2. чого, який, перен. Про щось безмежне, неосяжне. [Річард:] Я, пливучи сюди, багато думав, то був великий океан думок… (Л. Укр., III, 1952, 42); Повний місяць, як матове сонце, осявав океан хребтів (Гончар, III, 1959, 124); Навколо хвилювався пшеничний океан (Донч., VI, 1957, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 662.