ОКАРИ́НА, и, ж. Духовий глиняний або фарфоровий народний італійський інструмент, який нагадує звучанням флейту. Солдат закинув її [гвинтівку] за плече, дістав з кишені френча маленьку окарину й обережно подув у неї. Ніжний звук видобувся з глибини глиняного інструмента і полинув угору , лишаючи солдата на самоті з темрявою (Загреб., Європа 45, 1959, 4); З глибини парку чути — Самосад грає на окарині пісню (Корн., II, 1955, 297).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 661.