ОКАНТО́ВКА, и, ж. Смуга, яка окантовує що-небудь. Я сидів, звісивши ноги до води, на окантовці портового причалу (Смолич, VI, 1959, 11); Максим.. пальцями заховує усмішку на відкопилених вустах, поверх яких весело вигинається зворушлива окантовка (Стельмах, І, 1962, 213); В Огієнкового сина, в минулому петлюрівського офіцера, кременчуцьке ЧК знайшло в окантовці надруковану на шовку українським текстом директиву-пам’ятку (Гончар, II, 1959, 231).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 660.