ОЗНА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОЗНА́ЧИ́ТИ, озна́чу́, озна́чи́ш, док., перех.

1. рідко. Те саме, що познача́ти. Вовкун силою потяг Гаву на самий найвищий шпиль, на високий копець із каміння, що означував границю села Н. (Фр., III, 1950, 22); Нагоничі швидко означували терен, куди заблукав вовк, прапорцями, а тим часом вже наспівала туди мисливська облога (Загреб., Шепіт, 1966, 222).

2. діал. Визначати. Перші видання пам’яток народної української мови, перші проби означити її місце в ряді інших слов’янських були зроблені вихованцями Харківського та Московського університетів (Драг., І, 1970, 290); Мені важко було навіть означити, в чому полягала особливість його натури (Вільде, Пов. і опов., 1949, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 657.