ОЗИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОЗИРНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док. Те саме, що огляда́тися 1-3. Знехотя озираєшся навкруги, чи не літають кругом тебе якісь інші істоти, чи не виглядають з-за кущів чиїсь очі (Н.-Лев., І, 1956, 53); Підійшовши до найгустішого куща лози, хлопці стали й озирнулися кругом (Вас., І, 1959, 153); Грек часто озирався назад і з тривогою поглядав на море (Коцюб., І, 1955, 391); Хлопець озирається до своєї супутниці (Гончар, Тронка, 1963, 227); Йдучи, шинкарка озирнулася на Якова (Вовчок, І, 1955, 244); Уже минув і ворота, коли позад себе почув срібний сміх. Озирнувся — ніде нікого (Стельмах, І, 1962, 341); Кінчивши будь-яку справу, він любив озирнутися назад (Рибак, Переясл. рада, 1948, 260).

◊ Не всти́гнеш (встиг, вспі́єш і т. ін.) озирну́тися — те саме, що Не всти́гнеш (встиг, вспі́єш і т. ін.) огля́нутися (див. огляда́тися). Не встигла я озирнутись, аж і Палажка Солов’їха стоїть тут коло дверей (Н.-Лев., II, 1956, 16); Життя — що погода. Оце тихо й мирно, любо та мило… гульк! — не вспів і озирнутись, як повернуло на негоду… (Мирний, І, 1949, 239).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 654.