ОЗВІРІ́ЛО. Присл. до озвірі́лий 2. Німець озвіріло турнув геть її матір (Ле, Мої листи, 1945, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 650.
а
б
в
г
д
е
є
ж
з
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ОЗВІРІ́ЛО. Присл. до озвірі́лий 2. Німець озвіріло турнув геть її матір (Ле, Мої листи, 1945, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 650.