О́ДЯГ, у, ч. Сукупність предметів, виробів (із тканини, хутра, шкіри), якими покривають тіло. Молода Гамзиха устала якраз і в розкішному ранковому одягу дожидала чоловіка чай пити (Мирний, IV, 1955, 159); Гетьман був у простому хатньому одязі — у світло-синьому каптані, оксамитових штанях і жовтих чоботях (Панч, Гомон. Україна, 1954, 402); * Образно. [Єпископ:] В твоїх словах бринить якась гординя, не пристоїть [не пристає] вона такій душі, яка бажає одяг правди взяти (Л. Укр., II, 1951, 501); Вже осінь. У жовтому одязі сад… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 58); * У порівн. Чи до любові там, де притуплена людська мораль, як зношений одяг, не гріє й не прикрашає? (Ле, Міжгір’я, 1953, 15).

Ве́рхній о́дяг — одяг, який носять поверх костюма, сукні і т. ін. Несміливо, закляклими пальцями зняли [полонянки] верхній одяг (Хижняк, Тамара, 1959, 167).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 645.