ОДУШЕ́ВЛЕНИЙ, а, е, рідко.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до одушеви́ти. Перший [Хома] усе чутливий, іноді сентиментальний, легко попадав у ентузіазм, усе одушевлений високими ідеалами загального щасливлення (Фр., IV, 1950, 306).

2. у знач. прикм. Сповнений високим почуттям, душевним піднесенням. Одушевлені мужики супроводжали Потурайчина аж до лісу (Март., Тв., 1954, 366); // Який виражає високі почуття, душевне піднесення. Одушевлене обличчя.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 644.