ОДУРІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до одурі́ти. Дві одурілі від ляку баби були небезпечними сторожами (Мирний, III, 1954, 340); // у знач. прикм. "Гітлер капут" — не раз уже зринало з уст одурілого, засліпленого гвинтика військового механізму, який звався німецьким солдатом (Коз., Гарячі руки, 1960, 186).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 643.