ОДРУ́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до одружи́ти. Було навіть приємно, що Фрося одружена саме з Циганком. Вони якраз підходять одне до одного (Гур., Наша молодість, 1949, 321); // у знач. прикм. [Лікар:] Та вже ж недарма по статистиці так виходить, що між одруженими людьми менше буває нервових і душевних хвороб (Л. Укр., II, 1951, 49); // одру́жено, безос. присудк. сл. [Тарас:] Ніколи того не буде, щоб вас з Марисею одружено, — я того зроду не попущу (Гр., II, 1963, 520).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 641.