ОДНОВІ́РНИЙ, а, е. Який дотримується тієї самої віри, релігії. Софта зітхнув. У зітханні тому почувся ревний жаль за могутнім колись краєм, уболівання над занепадом одновірного народу (Коцюб., І, 1955, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 633.