ОДНА́К.

1. спол. Уживається для вираження протиставного зв’язку між сурядними реченнями або однорідними членами речення; але, проте, одначе. Усмішка гостра, а однак сумна, І гасне погляд твій, од сліз мабуть (Л. Укр., IV, 1954, 83); Тихо. І земля, і вода, і повітря — все поснуло. Однак та нічна тиша повна всякими згуками (Коцюб., І, 1955, 31); Сагайда захоплено дивився на своїх однополчан.. Обтріпані в походах обмотки, вигорілі, вилинялі гімнастьорки, прості, одверті обличчя. Однак дивишся на них і надивитись не можеш… (Гончар, III, 1959, 328); // Уживається при протиставленні головного речення підрядному допустовому. — Ну, Павлусю, куди ж ми полетимо? — спитала Лелія. — Куди хочеш, — відповів Павлусь, бо він, хоч і зробився квіткою, однак міг словами говорити (Л. Укр., III, 1952, 489).

2. присл., у знач. вставн. слова. Все ж, все ж таки, все-таки. Карпо, не потураючи, що забився, як кішка, покарабкався з яру. Глина, бур’ян, — все летіло з боків униз. Карпо, однак, виліз (Мирний, І, 1954, 246); Всесвіт, однак, нерухомим здається, якщо не числити Різних істот, що наділені здатністю власного руху (Зеров, Вибр., 1966, 167).

3. присл. Все одно, так чи інакше. — Куди ти, синку? — спитала мати. — От так, пройдуся, поки снідання, однак без діла, — мовив Корній (Л. Укр., III, 1952, 563).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 631.