ОДКРОВЕ́ННЯ, я, с., книжн., заст.

1. Раптове осягнення істини, доступне лише обранцям у момент містичного осявання, що, за християнськими догматами, нібито йшло безпосередньо від бога. Відомо, що древні греки сприймали поетичну творчість як акт несвідомий, як божественне одкровення (Рад. літ-во, 12, 1968, 15).

2. Щось нове, досі не відоме, щойно відкрите, з’ясоване. Кожен урок в музеї — як одкровення для юних сердець (Рад. Укр., 11.ІІ 1969, 4).

3. Відверта розповідь; сповідь. Роздумування завуча для мене звучали якимось одкровенням з боку Шухновського (Збан., Малин. дзвін, 1958, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 631.