ОДИНА́К, а, ч.

1. Той, хто сам, без інших, відокремився від людей. Ішли [на відкриття пам’ятника] старі з похилими сивими бородами, молоді з веселою посмішкою, галасливі діти, організації й одинаки, жіноцтво й мужчини (Епік, Тв., 1958, 513); // Той, хто уникає інших людей. Майже завжди, мовчав і ні з ким не дружив, хоч не можна сказати, що був одинаком. Часто бувало, що він розшнуровував свій кисет і роздавав бійцям махорку (Тют., Вир, 1964, 491); // Той, хто не спирається на допомогу або підтримку інших. Якщо за старих часів героями були лише деякі одинаки, ..то в наш час героїзм воістину став масовим явищем (Цюпа, Україна.., 1960, 251); — Час талановитих одинаків минув (Руд., Вітер.., 1958, 382).

2. Той, хто не має сім’ї, рідних. Мединський жив одинаком — дружина його померла (Руд., Остання шабля, 1959, 244); Найпростіше було Василеві. Він і досі був одинаком, жив десь на висілку, наймаючи собі кімнатку, не сушив голови різним житейським дріб’язком (Загреб., Спека, 1961, 288).

3. розм. Єдиний син. В родині було три доньки і син-одинак "Олесь" (Стеф., II, 1953, 22); Чути знадвору, як стара Іваниха часом заголосить, аж страшно слухати. Ба! не дивниця, — тож її одинак завтра на призви стає (Л. Укр., III, 1952, 552); — Івасику, збігай, рідненький, на вулицю.., — просить мати свого білявого одинака (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 82).

4. мисл. Стара тварина, що веде самотній спосіб життя; одинець (у 2 знач.). Зубр-одинак; // Окрема тварина або птах як об’єкт полювання.

5. у знач. присл. одинако́м. Самотою, без інших. Якщо раніше він уникав людей і тримався одинаком, то тепер, навпаки, горнувся до них (Тют., Вир, 1964, 199); В буфеті, одинаком, жадібно натоптувався смаженою домашньою ковбасою та білим хлібом товстий.. громадянин (Логв., Давні рани, 1961, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 628.