ОДЕРЖИ́МИЙ, а, е.

1. Який перебуває в полоні якого-небудь почуття, ідеї, пристрасті, настрою і т. ін. Окрім сих людей, одержимих тапіа grаndіоsа, єсть ще багато людей, що мають, здається, за принцип речення: "Куди кобила, туди й лоша" (Л. Укр., V, 1956, 140); Одержимому манією дворянства шляхтичу Карпенко-Карий протиставляє передусім людину з низів, наймита Омелька (Іст. укр. літ., І, 1954, 454).

◊ Одержи́мий [злим] ду́хом, заст. — хворий, у якого, за переконанням темних, забобонних людей, вселився злий дух. Вони [селяни] оповіли, що привезли хворого, одержимого злим духом (Коцюб., II, 1955, 127).

2. у знач. ім. одержи́мий, мого, ч.; одержи́ма, мої, ж., заст. Причинна, божевільна людина. Нащо прийняв він [Мессія] олію і тії гарячії сльози, що застилали розширений погляд отій одержимій..? (Л. Укр., І, 1951, 427); * У порівн. Задихався.., кров чуріла,.. — а він усе гнав, гнав і гнав, як одержимий, наче хотів від смерті втечи [втекти] (Хотк., II, 1966, 105); — Ой! — тільки й спромоглась вимовити [Маринка] і кинулась до чоловіка, як одержима (Іщук, Вербівчани, 1961, 211); Буває, ніби одержимий, Враз прокидаєшся вночі, Наплинуть думи, з ними рими, Неначе журавлів ключі (Дор., Тобі, народе.., 1959, 65).

3. у знач. ім. одержи́мий, мого, ч.; одержи́ма, мої, ж. Той, хто до самозабуття чимось захоплений, закоханий у яку-небудь справу. Кіно вимагає величезної працелюбності і працелюбності не тільки на зйомці, а в усьому розумному процесі створення картини. Кіно — мистецтво "одержимих" (Довж., І, 1958, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 625.