ОГОРО́ЖА, рідко ОГОРО́ДА, и, ж. Паркан, стіна, тин і т. ін., які оточують що-небудь. Брама однією половиною теліпалась на стовпі, друга половина лежала на землі: огорожа розвалилася (Н.-Лев., II, 1956, 165); Під’їжджає до розсадника загін червоноармійців, руйнує огорожу, знімаючи колючий дріт і намотуючи його на барабан (Довж., І, 1958, 456); Він [будинок] був гарний. Лежав у городі, обведений стрункою залізною огородою (Коб., III, 1956, 276); * У порівн. Орішник, глод, шипшина позростались, стоять, як добра огорожа (Стор., І, 1957, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 620.