ОГНИЩА́НИН, а, ч., іст. У Давній Русі Х-ХІІ ст. — головний управитель князівських маєтків. Не злякалися міщани, Як половці надтягли; Самі старші огнищани Заборола облягли (Фр., XIII, 1954, 372); Не по честь свою і не заради слави йдуть нині на княжий суд люди. Той переорав межу чи перетесав знамено.., той убив огнищанина, княжого тіуна чи посадника (Скл., Святослав, 1959, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 617.