ОВЕ́С, вівса́, ч.

1. Яра злакова культура з суцвіттям волоть і вкритим лускою (рідше голим) зерном. Густа пшениця, високе жито, зелений овес.., ячмінь мережать смужками усю долину (Н.-Лев., II, 1956, 388); Недалеко від дороги по пояс у вівсі стоїть Сафрон Варчук і розмахує грабками (Стельмах, II, 1962, 410).

2. Зерно цієї культури, що використовується як корм для худоби (перев. коней) та для виготовлення деяких продовольчих продуктів (крупів, галет і т. ін.). Не хоче, як кобила вівса (Укр.. присл.., 1955, 305); Лисичка подала у суд таку бумагу: Що бачила вона, як попелястий Віл На панській винниці пив, як мошенник, брагу, Їв сіно, і овес, і сіль (Греб., І, 1957, 48); * У порівн. І срібний дощ мальків, дрібненьких, як овес, Біжить по рівняві хвилястій та холодній (Рильський, II, 1946, 162).

3. мн., ві́вса, вівси́, і́в. Вівсяне поле, вівсяні сходи. Вівса, пшениці, ячмені — все це зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон (Коцюб., II, 1955, 227); Відси вела польова стежка геть-геть поміж вівси на гору (Фр., III, 1950, 457); Був день, мов кришталь із блакиті й роси. Молоком наливались жита і вівси (Бажан, Вибр., 1940, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 610.