ОБІЦЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок.

1. розм. Те саме, що обіця́ти 1. Обіцявся чорнобривий, Коли не загине, Обіцявся вернутися (Шевч., І, 1963, 22); Всі ми щиро обіцялись Самохіть і без принуки Вгору високо підняти Прапор рідної науки (Сам., І, 1958, 179).

2. Пас. до обіця́ти 1. — По селах розклеєно відозви до селян, в яких обіцяються великі гроші за вашу [Довбуша] голову (Гжицький, Опришки, 1962, 207); На стінах будинків з’явились свіжі різноколірні прокламації, в яких обіцялося херсонцям, що кожна сім’я відтепер може бути спокійною (Гончар, II, 1959, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 508.