ОБІ́ТНИЦЯ, і, ж. Обіцянка, обіт. Зложили всі обітницю врочисту ховати таємницю до загину (Л. Укр., І, 1951, 187); Ми їхали два тижні, і я дав обітницю не голитися аж поки не приїду (Собко, Запорука.., 1952, 214); Де ті очі, в яких вона неохоче читала обітницю вірності і не дочитувала до кінця… (Перв., Невигадане життя, 1958, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 507.