ОБШИ́РНИЙ, а, е, рідко.

1. Який займає великий простір; дуже великий. Так пара горличок невинних Летять спастись в лісах обширних Од злого кібчика когтей (Котл., І, 1952, 228); // діал. Просторий. У низькій, але обширній кімнаті хорої пані Олесь панувала глибока тишина й півсвітло (Коб., III, 1956, 189); Помешкання було обширніше, як у Вороничах, меблі всі нові (Март., Тв., 1954, 442).

2. книжн. Надто довгий, розтягнутий (про промову, лист і т. ін.). По обширнім.. вступі, в котрім автор описує — і то дуже слабо — обжинки у багатого газди Панька Іванишиного, зачинається оповідання (Фр., XVI, 1955, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 606.