ОБЧО́ВГАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обчо́вгати. Протоптана стежка, перетнута вузлуватим обчовганим корінням, провадила до церкви нагору (Перв., Материн.. хліб, 1960, 111); Кирило з Максимом сиділи в кутку вогкої, з обчовганими стінами комірчини, куди їх вштовхнув міліціонер (Речм., Весн. грози, 1961, 256).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 604.