ОБУ́РЮВАТИ1, юю, юєш, недок., ОБУ́РИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Виклика́ти почуття гніву, незадоволення, роздратування. Це просто обурює, що одна людина робить за всіх (Коцюб., III, 1956, 309); Іноді.. Лукерія Степанівна починала говорити про євангеліє з фанатичним трепетом ідолопоклонника, і Дашу це обурювало (Жур., Вечір.., 1958, 213); Я тепер огризаюсь на зачіпки сеї статті, бо вони мене обурили не тільки з особистого погляду (Л. Укр., V, 1956, 438); Самий факт арешту Кузнецова гайдамацьким патрулем.. обурив Саранчука.. не менше, як і Бондаренка (Головко, II, 1957, 510).
2. заст. Збуджувати, запалювати. Як вихор, літа Джеджалій І словом обурює лави (Стар., Поет. тв., 1958, 217); // Підбурювати. Ще скажуть: ходжу, щоб громаду проти стражника обурювати (Мирний, IV, 1955, 351).
ОБУ́РЮВАТИ2, юю, юєш, недок., ОБУ́РИТИ, рю, риш, док., перех., діал. Обвалювати, обрушувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 597.