ОБТО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех.

1. Обробляючи предмет яким-небудь інструментом або на токарному верстаті, робити його гладким або надавати йому певної форми. Орфей.. обточує те каміння і придає йому форму плит (Л. Укр., І, 1951, 445); Він сидить вечорами в півтемній хаті, Курить люльку й повільно обточує кість (Перв., II, 1958, 94); Камінець дорогий він одразу пізнав, І додому приніс, і гарненько, як знав, Обробив, обточив, дивний той камінець (Сам., І, 1958, 60); Він уже добре вмів обточити на верстаті якусь деталь (Донч., V, 1957, 365); * Образно. Мов червінець, вірш чекань. Як алмаз, обточуй грань — До найменшої дрібниці (Черн., Поезії, 1959, 140); Верстати — верстатами, а людей тут ми також шліфуємо, обточуємо, гвинтики підкручуємо, а тим часом і самі ми, кадровики, вчимося (Вітч., 2, 1956, 100); // Тертям згладжувати гострі кути, робити гладким, рівним. Яких тільки камінців не було тут!.. А хвилі обточили їх краще від найвправніших майстрів (Ів., Вел. очі, 1956, 77).

2. рідко. Те саме, що гостри́ти. В приймальні директора секретарка ретельно обточувала машинкою червоні та сині олівці (Руд., Вітер.., 1958, 132).

3. розм. Очищати від сторонніх домішок на решеті. Обточи жито, бо з горошком (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 592.