ОБСІДА́ТИ, а́є, недок., ОБСІ́СТИ, ся́де, док., перех.

1. Сідати навколо кого-, чого-небудь. Велика сім’я мовчки… обсідає стіл з усіх боків (Мик., II, 1957, 80); Олеся.. одчиняє віконце, дивиться: парубки обсіли кружалом її хату (Вовчок, І, 1955, 24); В кабінеті було чимало відвідувачів: обсіли, обступили директора (Хор., Ковила, 1960, 17); * Образно. Вони [багатії], немов три здорових павуки, обсіли село з трьох кінців (Чорн., Визвол. земля, 1959, 11); // Тісно оточувати з усіх боків. Вечеря на столі, — а дітвора.. батька обсідає (Бор., Тв., 1957, 59); Ой прийшов же я до дівчини в сіни, А там дівчиноньку інші обсіли (Чуб., V, 1874, 434).

2. Сідаючи, займати весь простір, усю поверхню чого-небудь. Бджоли роєм обсідали квітки (Оп., Іду.., 1958, 177); Діти повилазили на тин і обсіли його, неначе горобці (Н.-Лев., III, 1956, 8); Горобина зграйка сіренькими грудочками, мов реп’яхами, обсіла кущі дерези (Речм., Весн. грози, 1961, 74); // перен., розм. Висипати на шкірі або слизових оболонках у великій кількості (про чиряки, прищі і т. ін.). Вишиваний довго скаржився, що його обсіли чиряки (Руд., Остання шабля, 1959, 19).

3. Опускаючись, спадаючи, покривати собою яку-небудь поверхню (про іній, туман і т. ін.). Сніжинки.. обсідають вії старої, набиваються в зморшки (Стельмах, І, 1962, 291); Мряка обсіла кожух і капелюх.. дрібними крапельками (Март., Тв., 1954, 159).

4. перен. Займати яку-небудь ділянку, площу; оточувати. Ліси, густо обсідаючи плечі гір, піднімалися вгору (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 29); Густі лози та вільхи обсіли з обох боків.. береги (Фр., VIII, 1952, 8); Місто.. обсіло лівий берег Пруту (Вільде, Сестри.., 1958, 109).

5. перен., розм. Нападати, накидатися з усіх боків. Ледве я в хату, а мене так усі й обсіли: куди та й куди ходила? (Сл. Гр.); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (Довж., І, 1958, 261); // Набридати, настирливо домагаючись чого-небудь. Матір мою женихи проти волі її обсідають (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 44).

6. перен., розм. Охоплювати, оволодівати (про настрій, стан і т. ін.). [Семен:] Якісь сумні думки роєм обсідають голову (Кроп., І, 1958, 91); [Михайло:] Славно покачатися на траві після купання і затягтися сигарою! Чорт його зна, якось мене лінощі обсіли (Стар., Вибр., 1959, 141); У Києві не можна й кроку ступити, щоб тебе не обсіли спогади!.. (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 719); Ліну обсіли гризоти (Гончар, Тронка, 1963, 176).

◊ Біда́ обсі́ла; Ли́хо (ли́шенько) обсі́ло кого — хтось терпить злигодні, неприємності, горе і т. ін., яких довго не вдається позбутися. Ой вдалась тій горлиці Слобода, слобода, — Обсіло ї [її] все лишенько Та біда, та біда! (Пісні та романси, II, 1956, 140); Ді́ти обсі́ли (обся́дуть); Дітвора́ обсі́ла кого — у когось з’явилися діти. Як дітвора обсіла, то перше всього про неї треба клопотатися (Мирний, V, 1955, 403); Оженишся — тебе обсядуть діти (Кол., Терен.., 1959, 298); Зли́дні обсі́ли кого — хтось живе убогим, нужденним життям. Нелюдські злидні кругом обсіли, Спорожнили комору й клуню, По заробітках женуть татуню (Граб., І, 1959, 333); Літа́ обсі́ли кого — багато років кому-небудь. — Життя, мамо, не стоїть на місці, — тече. — Ой лишенько ж тяжке: літа, літа обсіли чоловіка! — усміхнулась мати (Головко, II, 1957, 422).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 578.